О, зрозумій!
Приймаю натщесерце
свій необачний біль.
Де код душі?
Де серед тиші
надважливий дотик,
що робить надлюдьми нас?
Де струна?
І ця війна
розбещує німі холодні душі,
стирає ідеали.
Гине вщент
ландшафт подій.
Так, у руках нотатки –
та біль в очах.
Прозорий стукіт сліз.
Чи поруч ти?
Чи вислизнув із тіні?
Ти – моя слабкість (серед певних сил).
Ти -моя вічність.
Ти – нове сумління.
Автор публикации
Марина Чиянова
Комментарии: 28Публикации: 213Регистрация: 17-10-2021
