Леся Українка
Над хвилями моря, на скелі,
Хороша дівчина сидить,
В лавровім вінку вона сяє,
Співецькую ліру держить.
До пісні своєї сумної
На лірі вона приграє.
І з піснею тою у серці
Велика їй туга встає.
В тій пісні згадала і славу
Величну свою, красний світ,
Лукавих людей, і кохання,
І зраду, печаль своїх літ,
Надії і розпач… Дівчина
Зірвала лавровий вінець
І в хвилях шумливого моря
Знайшла своїй пісні кінець.
© Lesya Ukrainka, 1884, Kolodyazhne village, Ukraine
Sapho
Above the sea, on rocks so hard,
A charming girl sits in a crown.
A laurel diadem she wears,
And in a shine lyra’s sound drowns.
Her song is sad, the music flies,
Her wounds vibrate and then fall down.
She carries songs within her heart,
Sending melancholy around.
That song is full of glory bright,
Of people’s lies and world’s delight,
Her love in melody is packed,
As well as hopes and pain denied.
Oh hopes and losses! Girl so wild
Throws down her laurel to the sea,
Under the water falls her life
And songs full of fragility.
© Maryna Tchianova
(a modified English version created on 26.03.16)
Автор публикации
