Стіни вишу,
Де замість магії – технології,
А замість мітли –
Автостоп.
Я хочу відчинити двері
Та залишитися тут.
Послідовно розкриваючи таємниці
Кодів та фільтрів, аплетів та API,
Дивитися в твої нахабні та невинні очі.
Старша за віком, та не за змістом,
Шукаю дорогу до Хогвартсу,
Знову міняючи коней,
Перетинаючи річку,
Але там, в глибині, безодня…
Чужих душ безодня,
Я тримаю в руці ID-картку,
А хтось знову не радий.
Прямуючи до місця магії,
Я сама вже давно не магл,
Але мене вводять в оману
Стосовно кількості моєї мани.
Лежу безтурботно на газоні,
Навколо – блогерки, немає резону
Мені сперечатися з ними красою.
Моя маринарка чорна –
Артефакт мезозою,
І небо, невинне, як твої очі,
Стогне від проникнення дронів,
Що іх ти програмуєш, поки я треную ботів.
Нам падає надвечір на голови небо сонне,
Така ось химерна спільнота…
Тут і зелені газони, і високі вежі,
Нашим знанням не потрібні межі…
Дістаньте, благаю, з найвищої полиці
Індійські трактати, японські передовиці.
Не ховай від мене скарбів своїх, країно!
Я буду з тобою в серці своїм до згину,
Але я дуже хочу в інкубаторі для ідей
Створити хай-тек п’єсу про дивних людей.
Автор публикации
