Григорій Кочур (Інтинський зошит)
Д. Паламарчукові
У непрогляднiй людській хащi,
Де морок звив кубло своє,
Де кров найгiрших i найкращих
Слiпа земля байдужо п’є,
Де в сiрий порох стертi мрiї,
Де промiнь в попiл вiдпалав,
Вiн нам єдиний серце грiє –
Промiнчик людського тепла.
То вiн снаги нам достачає
Усе, чим дух наш володiв,
Ростити з мужнiстю одчаю –
Суворо, вперто, без надiй.
3.ІV.1950
© Григорій Кочур
Grigoriy Kochur (The Inta Notebook)
To Dmitry Palamarchuk
In forests deep of people’s nature,
Where darkness has its awful nest,
Where blind earth drinks with keen attention
Blood of the worst – and of the best,
Where dreams become a stray of grey dust,
Where fire turns to embers soon,
The only ray of human kindness
Will shine for us in dark and noon.
All that we had in lonesome spirit,
All bravery we had in soul,
We will keep growing without limits,
To play impeccably our role.
03.04.1950
© Grigoriy Kochur
Translated by Maryna Tchianova on 04.01.2019
My first poetic translation in a new year
Автор публикации
